ІнфоЛікі Інструкції до ліків Категорії Головна
Уся інформація, яка заходиться на сайті, розміщена виключно для ознайомлення. Не займайтесь самолікуванням! Перед вживанням будь-якого препарату обов’язково порадьтесь із лікарем!
Адміністрація сайту не несе відповідальності за наслідки використання інформації користувачем сайту.

ТІОДАРОН ®
ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТІОДАРОН®

(TНIODARON)


Загальна характеристика:

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.


Склад: 1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду – 0,2 г; тіотриазоліну – 0,1 г;

допоміжні речовини: целюлоза-102 мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, крохмаль картопляний, твін-80, тальк, кальцію стеарат .


Форма випуску. Таблетки.


Фармакотерапевтична група. Комбіновані кардіологічні засоби.


Kод АТС С01ЕХ.


Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Комбінований препарат, властивості якого обумовлені його складовими – аміодароном гідрохлоридом та тіотриазоліном.

Аміодарону гідрохлорид впливає переважно на серце та судини. Він виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію, завдяки здатності блокувати іонні (головним чином калієві, меншою мірою - кальцієві і натрієві) канали мембран кардіоміоцитів, а також гальмувати медіаторні процеси збудження альфа- і бета-адренорецепторів. Аміодарону гідрохлорид має негативний хронотропний вплив. Симпатолітична активність і блокада калієвих і кальцієвих каналів зменшують потребу міокарда в кисні, призводять до негативного дромотропного ефекту: сповільнення провідності і подовження рефрактерного періоду в синусному і AV вузлах. Крім того, у нього є також властивості вазодилататора, завдяки яким він може зменшувати опір коронарних судин.

Другий компонент – тіотриазолін, ефекти якого обумовлені переважним впливом на біохімічні процеси в серці та судинах. У нього виявлені протиішемічні, мембраностабілізуючі, антиоксидантні та імуномодулюючі властивості. Він посилює компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, активує процеси окислення в циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного фонду АТФ. Препарат також активує антиоксидантну систему і гальмує процеси окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, зменшує чутливість серцевого м'яза до дії катехоламінів, запобігає прогресивному пригніченню скорочувальної функції міокардіоцитів, стабілізує і зменшує площу і об'єм зони некрозу та активує фібринолітичну систему.

Фармакокінетика. Обумовлена фармакологічними властивостями обох компонентів.

Аміодарон гідрохлорид повільно абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність становить 30-80%. Після одноразового прийому максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 3-7 год. У перші дні застосування накопичується практично в усіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Виводиться аміодарон гідрохлорид з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна. Період напіввиведення складає 20 – 100 днів.

Відносна біологічна доступність тіотриазоліну 64,5%, період напіввсмоктування – 0,28 год, напіввиведення – 1,3 год, максимальна концентрація в плазмі крові – 1,18 год, зв'язування з білками крові не перевищує 10%. У значних концентраціях накопичується в тканинах серця, печінки, селезінки, прямої кишки та нирок, у незначній кількості – в легенях і тонкій кишці. Тіотриазолін не впливає на кислотність шлунка і виділяється, головним чином, нирками, тому впливу на виведення аміодарону гідрохлорид він практично не має.


Показання для застосування. Профілактика рецидивів: шлуночкової тахікардії чи фібриляції шлуночків, що загрожують життю; шлуночкової тахікардії з клінічними проявами; надшлуночкової тахікардії; порушень ритму при резистентності чи наявності протипоказань до інших методів лікування; порушень ритму, зумовлених синдромом WPW. Лікування надшлуночкової тахікардії з метою сповільнення ритму скорочень шлуночків або відновлення синусового ритму при мерехтінні та тріпотінні передсердь.

Препарат рекомендується пацієнтам з ішемічною хворобою серця та / або дисфункією лівого шлуночка для лікування документованої суправентрикулярної тахікардії з метою контролю частоти серцевих скорочень при мерехтінні або тріпотінні передсердь.


Спосіб застосування та дози. Тіодарон приймають всередину в дозах, у перерахуванні на аміодарону гідрохлорид.

Насичуюча доза для дорослих складає 600- 1000 мг/добу ( 3-5 таблеток) протягом 8-10 днів, під контролем ЕКГ. Підтримуюча доза для дорослих – 100 – 400 мг на добу ( ½-2 таблетки). Препарат можна призначати дорослим в дозі 200 мг (1 таблетки) на добу через день, або по 100 мг ( ½ таблетки) на добу щоденно. Можлива перерва в прийманні по 2 дні на тиждень.


Побічна дія. Можливі:

з боку серцево-судинної системи: брадикардія (ступінь залежить від дози); у поодиноких випадках-блокада синусового вузла (звичайно при дисфункції синусового вузла чи у пацієнтів похилого віку); у поодиноких випадках - синоатріальна блокада, атріовентрикулярна блокада;

з боку органу зору: відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки, зрідка значне;

дерматологічні реакції: фото сенсибілізація, свинцево-синя або голубувата пігментація шкіри; висипання на шкірі, алопеція;

з боку ендокринної системи: при тривалому застосуванні в поодиноких випадках можливий розвиток гіпотиреозу, значно рідше – гіпертиреозу;

з боку центральної нервової системи та периферичної нервової системи: рідко - нейропатія, міопатія (минають після відміни препарату), екстрапірамідальний тремор, мозочкова атаксія, нічні кошмари, псевдопухлина мозку;

з боку травної системи: рідко – нудота, блювання, порушення смаку, гепатит, цироз, підвищення рівня трансаміназ;

з боку дихальної системи: пневмоніт, бронхоспазм, фіброз, плеврит, бронхіоліт, пневмонія;

інші: васкуліт, ураження нирок, тромбоцитопенія, гемолітична або апластична анемія


Протипоказання. Синусова брадикардія, AV-блокада ІІ і ІІІ ступенів ( при відсутності кардіостимулятора); синдром слабкості синусового вузла, синоатріальна блокада; тяжкі порушення провідності; підвищена чутливість до йоду та аміодарону гідрохлориду; дисфункція щитовидної залози, артеріальна гіпотензія тяжкого перебігу; вагітність та період лактації.


Передозування. Симптоми: синусова брадикардія, блокада провідності, пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу "пірует", порушення кровообігу, порушення функції печінки.

Лікування: проводять симптоматичну терапію. Діаліз неефективний.


Особливості застосування. На фоні лікування тіодароном обов'язковий ЕКГ-контроль, оскільки можливі зміни ЕКГ: помірне подовження інтервалу Q-T( при незмінній ширині QRS), розширення зубця Т, зниження його амплітуди, сплощення вершини чи двофазність; поява чи збільшення амплітуди зубця U.

З обережністю комбінують з бета-блокаторами, а також з препаратами, які спричиняють гіпокаліємію (діуретики, кортикостероїди, амфотерицин В для внутрішньовенного введення). Обережність необхідна при порушеннях атріовентрикулярної провідності та бронхіальній астмі, а також при порушеннях електролітного балансу.

Необхідно враховувати, що у хворих похилого віку відмічається більш виражене зниження частоти серцевих скорочень. При появі AV блокади ІІ або ІІІ ступеню, синоатріальної або біфасцикулярної блокади застосування препарату необхідно припинити.

При тривалому лікуванні обов'язковий нагляд офтальмолога, регулярний контроль функції щитовидної залози, рентгенологічний контроль легень.

Хворих слід попередити, щоб вони в ході лікування уникали впливу сонячного світла або використовувати заходи захисту.

Перед операцією слід повідомити анестезіологу про те, що хворий приймає Тіодарон.

Вплив на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Немає даних про вплив Тіодарону на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Підвищує концентрацію в плазмі хінідину, прокаїнаміду, флекаїніду, фенітоїну, циклоспорину, дигоксину ( при одночасному застосуванні рекомендується зниження дози дигоксину на 25-50% і контроль його плазмених концентрацій).

Посилює ефекти антикоагулянтів непрямої дії- варфарину та аценокумаролу ( взаємодія на рівні мікросомального окислення). У цих випадках дозу варфарину слід зменшити до 66% , а аценокумаролу – до 50% і контролювати протромбіновий час.

Антиаритмічні лікарські засоби Іа класу, фенотіазіни, трициклічні антидепресанти, " петльові " діуретики, тіазиди, фенотіазини, астемізол, терфенадин, соталол, проносні засоби, глюкокортикостероїди для системного застосування, тетракозактид, пентамідин, амфотерицин В для внутрішньовенного введення – ризик розвитку аритмогенної дії ( продовження інтервалу Q-Т, поліморфна шлуночкова тахікардія, схильність до синусової брадикардії, блокада синусового вузла або атріовентрикулярна блокада).

Бета-адреноблокатори, верапаміл і серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку брадикардії і пригнічення атріовентрикулярної провідності.

Загальна анестезія ( засоби для інгаляційної анестезії), оксигенотерапія- ризик виникнення брадикардії ( резистентної до атропіну), артеріальній гіпотензії, порушення провідності, зниження хвилинного об'єму крові.

Лікарські засоби, що спричиняють фотосенсибілізацію, виявляють адитивну фотосенсибілізуючу дію.

Тіодарон може пригнічувати поглинання щитовидною залозою натрію йодиду і натрію пертехнетату; літій підвищує ризик гіпотиреозу.

Клестирамін зменшує всмоктування, а циметидин збільшує період напіввиведення і концентрацію аміодарону гідрохлориду в плазмі.

При одночасному застосуванні з антикоагулянтами збільшується ризик розвитку кровотеч.


Умови та термін зберігання. Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці, при температурі від 15ºС до 25ºС. Термін придатності – 2 роки.




Каталог інструкцій